Я навчився молитися, коли мені було десять років. У крихітній однокімнатній «гостинці» на околиці Києва, де ми тоді жили, я неминуче чув, як мама щоранку й щовечора промовляла ці загадкові слова: «Отче наш, сущий на небесах...». 

Тож коли вона сказала мені десятилітньому, що я вже дорослий і пора навчитися молитися, на її подив з’ясувалося, що я вже й так знаю всі мамини молитви напам’ять.

Це були часи Радянського Союзу – не найлегші для віруючих. Та навіть тоді церкви в Україні були повні. Радянська держава здебільшого толерувала дві християнські конфесії: російське православ’я (толерувалося більше) і римо-католицизм (толерувався менше). Україна з її незламними парафіями була бастіоном для обох.

Відтоді багато що змінилося. Радянський Союз розпався. Україна стала незалежною, а разом із нею (хоча й не без драми) – її церква. Замість однієї «офіційної» конфесії з’явилося багато інших, здебільшого євангельських. 

Україна стала гостинним домом для них всіх. Але найбільшою зміною стало, звісно, російське вторгнення в Україну.

Війна – важкий час для віруючого. Ти бачиш, як гинуть невинні люди під бомбардуваннями. Бачиш, як найкращі віддають життя на фронті. Бачиш, як колись квітучі міста зрівнюють із землею. Бачиш звірину жорстокість окупантів. 

Бачиш, як твої тато й мама, обоє за вісімдесят, моляться під ракетами.

Кожна ніч стає лотереєю смерті: чий дім буде наступним? Хто прокинеться завтра, а хто ні? І тоді задаєшся питанням, яке, певно, хоч раз у житті ставив кожен віруючий: «Отче, де Ти в усьому цьому? Як Ти це допускаєш?»

Розумом усвідомлюєш, що це мить слабкості й випробування для твоєї віри, можливо, неминуче в часи випробувань, але духовно... Духовно бувають миті, коли лишається тільки плакати. Але після того знову молишся і робиш свою справу, аби допомогти своїй країні боротися. 

Бо перед злом такого масштабу мислимі лише три гідні речі: молитися, допомагати й боротися.

Стільки страждання, стільки несправедливості, стільки пекельної нелюдськості – день за днем, місяць за місяцем, рік за роком – часом здається, що людській психіці неможливо з цим упоратися. Особливо тим, хто на фронті. Особливо, тим хто пожертвував домом, рідними, усім, заради чого жив.

Та жах і на цьому не закінчується. Ще одним лихом війни стало те, як слово Христове використали, щоб її розв’язати. 

Приголомшлива правда полягає у тому, що без активної, палкої участі церкви ця війна була б неможлива. Це московський патріархат православної церкви перетворив заповідь «Люби ближнього свого» на «Убий ближнього свого, він заслужив це Боже покарання».

Під час візиту в Україну 2010 року московський патріарх Кірілл назвав Київ «нашим Єрусалимом» - маючи на увазі духовну роль української столиці як колиски християнства в цій частині Європи. 

Про що він тоді не згадав, так це про те, що кілька років потому він особисто стане співтворцем кривавого релігійного хрестового походу, у якому українців бачитимуть як «сарацинів» нової доби, яких треба вигнати й знищити. Схоже, історія й справді має звичку римуватися.

У Росії десятки тисяч священників. На жаль, лише жменька з них наважилася підняти голос й не стати співучасниками цього ганебного дійства під гаслом «убий ближнього свого». Абсолютна більшість не змогла або не схотіла. 

Розумом усвідомлюєш, що в цьому немає нічого нового: століттями духовенство дозволяло використовувати себе в найжахливіших людських злочинах. Але емоційно не можеш не питати: «Отче, чому Ти дозволяєш використовувати ім’я Твоє для цих жахів?»

А духовно – знову молишся. Молишся, щоб ця темрява не поглинула твій дім, твій народ, твою віру. Молишся, щоб Бог відплатив по справедливості тим, хто розпочав цю війну, тим, хто  благословив її, і тим, хто просто відвернувся, коли цю війну вели в Його ім’я. 

Але понад усе – молишся, щоб світ нарешті почув заповідь такою, якою її дав Бог, а не як її переписав московський патріархат. Віруючі світу не мають права закривати очі, в той час як «убий ближнього свого» стає лейтмотивом 21 століття.

Оригінал (англійською мовою) доступний за посиланням: https://www.citizen.co.za/news/opinion/how-moscow-patriarch-transformed-love-thy-neighbour-into-kill-thy-neighbour/