Махатма Ганді казав: «Єдині біси, яких я знаю – ті, що всередині наших душ, і саме там треба вести справжню битву». Прекрасні слова. Хіба не достатньо крові пролили народи світу, воюючи з бісами в чужих душах в імʼя своїх власних? 

Така воістину християнська думка, висловлена індуїстом, – що могло ліпше пасувати для 21 століття? Часу, який мав стати кращим за попередні криваві епохи. Часу миру, самоаналізу й примирення. Часу Махатми.

Якби ж то усі народи справді досягли 21 століття. На жаль, не досягли. Деякі застрягли в минулому з усім його безумством: імперіалістичними війнами, відчуттям зверхності, авторитаризмом і сталінізмом. 

Ментально й політично вони ще й досі у 20 столітті: рвуть на шматки менших сусідів і вбивають тисячі у своїх загарбницьких війнах. Тягнуть світ у минуле замість того, щоб будувати майбутнє.

Однієї жахливої ночі в лютому 2022 року Володимир Путін наказав вибити двері сусідньої країни й сказав: віднині те, що було вашим, стало моїм. Відтоді його солдати вбивають, ґвалтують і катують тисячі людей в Україні. 

Це не «біси всередині наших душ». Це реальні люди. У них є обличчя. У них є імена та прізвища – часто такі самі, як у їхніх невинних жертв.

Ось так і вийшло, що час, який мав стати часом Ганді, перетворився на час Путіна: жорстокий, кривавий і глибоко імперіалістичний. І як показують дії Росії в Україні, на нас можуть насуватися навіть гірші жахи, ніж ті, що були у 20 столітті. 

Наприклад, минулої зими Росія намагалася в буквальному сенсі заморозити мільйони українців до смерті, відключивши їм опалення взимку. Цілком імовірно, що цієї зими вона спробує знову. Заморожувати європейські народи або ж прирікати на голод мільйони африканців, перекриваючи їм постачання зерна через Чорне море – невже таким буде мірило масового вбивства у 21 столітті?

У 2022 році в України був вибір: боротися чи здатися (як очікувала більшість світу). Вона обрала боротьбу. Не тому, що хтось її примусив, а тому, що українці хочуть того самого, чого хоче більшість інших народів: свободи, демократії, поваги.

Вони не готові жертвувати своєю мовою й культурою. Або ж дивитися, як одне і те саме обличчя керує їхньою країною три десятиліття поспіль. Вони не бажають тішитися ілюзією «імперської величі» - бо просто не потребують цієї ілюзії. Так, у них можуть бути такі самі прізвища, як у росіян, але вони не росіяни. І ніколи ними не стануть.

Дехто каже, що війна – це вибір України, бо вона обрала боротися за свою свободу замість того, щоб здатися. Ще одне лицемірне твердження. Захищати свій дім – це не те саме, що обирати війну. Обирати війну – це нападати на чийсь дім. І хіба не сумно, що ми живемо в час, коли такі елементарні речі потребують нагадування?

Але найважливіше пам’ятати ось що: реальність 21 століття все ще можна змінити. Пропозиція України на столі: давайте зупинимося там, де стоїмо, і почнемо говорити про мир.

Чому Росія не погоджується на це? Можливо, тому, що надто багато країн недостатньо чітко артикулюють своє неприйняття війни. У такій ситуації не можна залишатися нейтральним. Або ти підтримуєш пропозицію Президента Зеленського зупинитися – або мовчки миришся з вимогою Президента Путіна віддати йому українську землю, яку він не зміг завоювати за ці чотири роки. Вибір між свободою і загарбницьким імперіалізмом у його чистому вигляді не може бути яснішим.

Потрібно, щоб народи світу нарешті зайняли чітку позицію проти війни. Немудро списувати всі біди світу на «лицемірство Заходу» та його нехтування «безпековими потребами Росії». 

Загарбницьку війну проти меншого сусіда не можна виправдовувати «безпековими потребами» загарбника. Це не прагматизм, а нонсенс. Напад на сусіда, вбивство тисяч людей, знищення міст і сіл – це неможливо виправдати, пояснити чи зрозуміти. Виправдання, пояснення чи розуміння – все це форми прийняття. А загарбницька війна не повинна ставати прийнятною.

Зрештою, Махатма Ганді мав рацію. Біси справді мучать душу людства. Біси, що розпочинають війни. Біси, що тягнуть людство назад у його темне минуле. Біси, яким треба протистояти, а не миритися з ними чи виправдовувати їх.

Оригінал за посиланням: https://www.dailymaverick.co.za/opinionista/2026-08-25-the-war-in-ukraine-and-how-the-time-of-gandhi-became-the-time-of-putin/?dm_source=blocks-horizontal&dm_medium=card-link&dm_campaign=inform&dm_position=1