Під час нещодавньої конференції «Шляхи до миру» в канадському Торонто генеральний директор МЗС ПАР Зейн Дангор наголосив: «Відповідно до міжнародного гуманітарного права, усі цивільні, і особливо діти, яких викрали, депортували, захопили чи ув’язнили, мають бути безпечно повернуті своїм родинам в Україну».

Ця заява висвітлила той аспект війни, який часто залишається поза увагою: злочини проти дітей. Саме ці злочини змусили Міжнародний кримінальний суд видати ордер на арешт Володимира Путіна у 2023 році.

У війні на Донбасі російські військові почали вбивати українських цивільних 17 квітня 2014 року. Першою жертвою був місцевий 42-річний політик Володимир Рибак, якого росіяни вбили за спробу вивісити український прапор у своєму місті.

Окупанти затримали його, катували, розрізали живіт і кинули в річку. Його 14-річна донька Маша побачила фото замученого тата в інтернеті. Я не писатиму, що це зробило з дитиною. Дванадцять років потому її мама досі збирає докупи її розбиту душу.

23 липня 2014 року 16-річного Степана Чубенка, талановитого спортсмена й поета, заарештували на Донбасі за синьо-жовту стрічку на рюкзаку. Його нещадно били. Тіло знайшли через кілька місяців, зі зв’язаними за спиною руками. Усі зуби були відсутні.

Зовсім нещодавно російський солдат і автор Даниїл Туленков описав, як його армійські товариші зайшли в будинок на півдні України, а потім ґвалтували господаря і його дружину, змушуючи їхніх неповнолітніх дітей на це дивитися.

Помножте це на сотні – і ви побачите, що доводиться терпіти українським дітям. Родина Рибаків, Степан Чубенко, жахливе свідчення Туленкова – ці випадки були перевірені й підтверджені, зокрема й росіянами, так чи інакше. І цих випадків дуже багато.

Але ось ще один злочин проти людяності, про який прямо сказав представник ПАР у своїй заяві: викрадення українських дітей з їхньої країни та їхня індоктринація проти України. 

В 2022 році окупанти,  немов меблі, незаконно вивезли в росію понад двадцять тисяч дітей, часто сиріт чи дітей з прийомних сімей.

Їх виставили на усиновлення. Існують сайти, де росіяни можуть обирати, яку саме українську дитину вони хочуть усиновити – з темним чи світлим волоссям, малюка чи підлітка. 

Російський політик Сергій Миронов (73 роки) та його пʼята дружина, наприклад, взяли собі свіжовикрадене українське немовля. Під час недавніх виборів до Думи в Росії Миронов був надто хворий, щоб вести кампанію, але, вочевидь, не надто хворий, щоб стати «молодим» батьком викраденої української дівчинки.

Окупанти стверджують, що просто рятують українських дітей. Звісно, це особливий вид лицемірства – «рятувати» дітей від війни, яку ти сам же й розпочав. 

Спочатку піддаєш їх неймовірній жорстокості, а потім «рятуєш» від того, що сам створив.

Кожна війна – це злочин. Але війна Росії проти України – це більше, ніж просто злочин. З численними задокументованими випадками страт, тортур, зґвалтувань, відрізання голів, кастрацій, голоду – це плювок в обличчя людства і людяності. 

Руками мільйонів росіян, накачаних імперіалізмом і мілітаризмом, росія продукує сотні загиблих українських дітей і тисячі викрадених, з промитими мізками. І, коли ті досягають потрібного віку, відправляє їх на фронт воювати проти своєї ж країни.

Повернення українських дітей в Україну – це не розмінна монета. Це мінімум, якого може вимагати будь-яке суспільство, що претендує на визнання людської гідності. 

Генеральний директор Дангор мав рацію, говорячи про цю проблему в Торонто. Діти – не предмети, які можна переміщувати, перейменовувати чи промивати їм мізки. Кожен  день, який вони залишаються в Росії, - це ще один злочин. Скільки їх ще буде, поки світ прокинеться?

Оригінал за посиланням: https://www.sowetan.co.za/opinion/columnists/2026-10-20-olexander-scherba-icc-warrant-highlights-crimes-against-ukraines-children/