РОСІЯ ЗГОЛОДНІЛА НЕ ЗА МИРОМ

Бути російським дипломатом – річ виснажлива. Одного дня заявляєш, що війни не буде, а наступного – що без неї ну ніяк. Одного дня називаєш застереження щодо війни «типовим розпалюванням ворожнечі», а наступного – включаєш мантру «вони нас спровокували». 

Одного дня топчеш Статут ООН, а наступного – проповідуєш його непорушність. Список імперського лицемірства насправді довгий.

І все ж вони щоразу знаходять спосіб зробити його ще довшим. Як, наприклад, російські дипломати, які звинувачують Україну у підриві продовольчої безпеки у Чорному морі. 

За їх версією, чорноморський шлях зруйнувала не ця божевільна, непотрібна війна, свідомо розпочата посеред 21 століття, а та обставина, що Україна почала чинити опір. 

У російській літературі є класична басня про вовка, який шукає виправдань, щоб з’їсти здобич і при цьому не виглядати винним. Вона починається словами: «У сильного всегда бессильный виноват…». Це був би добрий девіз нинішньої зовнішньої політики Росії.

Наприклад, за її версією, світ залишиться без величезної частки свого зерна, ячменю й соняшникової олії не тому, що РФ почала агресію проти України, а тому, що Україна почала від цієї агресії захищатися.

Вірити чи вірити – вибір читачів. Власне, як і чи брати до серця долю людей, які гинуть в такій далекій країні. Але я переконаний: хоч би як далеко була Україна, люди в Африці мають бажати, щоб ця імперіалістична війна закінчилася якнайскоріше.

І ось чому. На горизонті назріває криза. Світова пропозиція зерна, ймовірно, скорочуватиметься – і через війну Росії проти України, і через те, що наступний рік може бути спекотним і сухим. Світові ціни на добрива, ймовірно, і далі йтимуть угору.

Для Африки це погані новини. Голод може знову вдарити по мільйонах родин на континенті. І тому, хоча закінчувати війни – це річ шляхетна в будь-який час, Африці саме зараз треба бажати цього як ніколи. Не лише з гуманізму, а й з власного інтересу.

Якщо Росія й далі залишатиметься на шляху війни, світ залишатиметься на шляху ще більшої тьми,  безнадії та голоду.

28 вересня на конференції «Шляхи до миру» в Торонто влада Південної Африки вчинила шляхетно, мудро й гідно, засудивши війну в найжорсткіших формулюваннях. 

У серпні подібний сигнал надіслав і прем’єр-міністр Індії Моді під час саміту в Бішкеку – у присутності Володимира Путіна.

Світовий опір цій війні зростає. Її зупинка має стати спільною справою, навіть серед друзів Росії, - бо і небезпеки, які вона несе, є глобальними. Голос Африки має бути почутий не лише тому, що її роль стає вагомішою, а й тому, що Африка відчує на собі наслідки можливої кризи.

Російська басня закінчується словами «Ты виноват лишь тем, что хочется мне кушать», після чого вовк несе здобич у ліс. Коли у 2022-му Україна відмовилася бути здобиччю, російське лицемірство зашкалило: жертву агресії почали в цій самій агресії звинувачувати.

Насправді є швидкий спосіб розв’язати проблему чорноморського шляху: припинити цю кляту війну, припинити удари по цивільних. Зробити те, про що Південна Африка сказала в Торонто: перестати силою перекроювати кордони, почати дотримуватися Статуту ООН і повернути українських дітей в Україну.

Процитую те, що прем’єр-міністр Індії сказав Путіну в обличчя в серпні: «Кожен день, проведений у війні, відкидає людство назад». 

Якщо Росія справді вболіває за продовольчу безпеку, то нехай завершить війну замість того, щоб звинувачувати сусіда, якого щоденно намагається зжерти.