«Ми живемо в епоху динамічних змін» - люди в Південній Африці часто кажуть цю фразу. Світ палає - а ми говоримо про «динамічні зміни».
Міжнародне право останнім часом стільки разів топтали ногами, національний суверенітет так часто порушували, а демократії залили такою кількістю крові, що Статут ООН почав звучати як зіпсована платівка з минулої епохи.
Скидається на те, що в сучасній політичній реальності домінують дві візії майбутнього: мрія Марка Карні про «епоху середніх держав» з одного боку і «епоха нових імперій» російського імперіаліста Александра Дугіна з іншого.
Поки що бачимо активну реалізацію російської візії. Великі нації розривають менші на шматки, йде обговорення нового поділу світу на зустрічі Трамп-Путін–Сі, а в Москві дедалі гучніше лунають заклики скинути на Україну атомну бомбу.
Російська війна проти України є ключем до майбутнього. Хто буде покараний – агресор чи жертва? Залежно від цього, людство увійде у нове майбутнє або повернеться до старого минулого.
Поки що чаша терезів схиляється до повернення в минуле. Україну підштовхують дати Росії чого вона хоче, перегорнути сторінку і почати жити як раніше.
Правда полягає в тому, що «жити як раніше» вже не вийде – бо життя «раніше» базувалося на віри в речі, які не витримали випробування часом.
Подивіться на ООН – організацію, місія якої полягала в захисті миру, поки могутні постійні члени Ради Безпеки були в мирі зацікавлені. Коли ж ця зацікавленість зникла, то зник і міф про ООН як хранителя миру. Як ООН захищає мир в Україні, Ірані, Газі чи Судані? Та ніяк.
Міф про пост-імперський світ тримався лише доти, доки все ще існуючі імперії були зацікавлені його підтримувати. А коли на зміну мирним «імператорам» прийшли войовничі – система посипалася. Правильні слова все ще звучать з високої трибуни в Нью-Йорку – але здебільшого вони вже нічого не значать.
Україна – кістка в горлі імперій світу, справжній бунтівник проти світового імперіалізму. Тому її змушують віддати Росії тисячі квадратних кілометрів своєї землі та мільйони людей – в надії, що російський крокодил нарешті насититься.
Звичайно, ми знаємо, що це ілюзія. Організм крокодила не так влаштований. Але світ знову грає в ігри.
Чи може досить грати? Чи може варто стояти за справедливість (повагу до суверенітету, мир, всі ті правильні речі, які були якісь прописані в Уставі ООН), поставити міжнародне право в залежність від колективної рішучості малих, а не перепадів настрою великих? Тоді б і почалася вона: нова ера, заснована на правді, а не міфах. Чи станеться це хоч колись?
Сподіваємося, в Україні буде мирне рішення. Ми всі молимося за це. Однак, судячи з того, як активно від України вимагають відмови від частини території, цей мир не буде справедливим.
Він буде вражаючим нагадуванням про дві речі. Перше – що існуюча «система безпеки» не має до реальної безпеки жодного відношення. І друге – що навіть одна середня держава може вистояти перед імперією, якщо проявить рішучість і матиме підтримку волелюбних націй.
А якщо одна Україна змогла це зробити, то чому світ, цей величезний колектив середніх і малих держав, не може знайти мужності та сили, щоб нарешті вийти з режиму «епохи нових імперій» і розпочати «епоху середніх держав»?
Оригінал за посиланням (англійською мовою): https://www.sowetan.co.za/opinion/columnists/2026-11-19-olexander-scherba-world-security-implodes-as-ukraine-resists-imperialism/